Про громадські організації в бджільництві
Мілов С.М., пасічник,
Голова Союзу бджолярів Одещини. тел. 050-492-14-42
Об’єднання громадян виникають тільки там, де є непосильна для окремих осіб загальна потреба щось зробити. Наприклад, зсунути камінь з дороги, який заважає всім. Участь в спільній роботі по зсуванню такого каменя — то вже громадська діяльність. Що від неї отримує кожен ? Не спотикатимемося, і все. Та ж сама робота зроблена тим же колективом за платню, втрачає характер громадської роботи, хоча може бути не менш корисною для громади.
В разі отримання платні колектив об’єднують не громадські мотиви доброчинної участі самостійних осіб в корисній для громади справі, а підлеглість найманців волі і цілям наймача. Вони за платню можуть і накидати на дорогу каміння, навіть якщо воно їм потім буде заважати. Тому ще в древньому Римі громадянин, виконуючий громадську роботу за платню, отримував в разі суду вагомість голосу раба. Людина, залежна від платні – то залежна людина.
Скориставшись для роз’яснення специфіки громадської роботи прикладом з каменем, мимо волі згадав науково-популярний фільм 80-х років «Острів мавп» («Обезьяний остров»). Він розповідав про серію дослідів радянських вчених, спрямованих на пошук принципових відмінностей інтелекту людини від інтелекту шимпанзе. Було наглядно продемонстровано, що мавпи володіють асоціативним мисленням, здатні планувати свої дії, передбачати їх наслідки, виготовляти знаряддя праці, використовувати їх і т.п.
Мавпи принципово не здатні були робити тільки одне – не могли об’єднуватись для спільних дій, тобто виявили нездатність для громадської роботи. Таким чином, це з долею гумору дає підставу вважати здатність людини до громадської діяльності тим що відрізняє її від мавпи.
Вчені продемонстрували це на прикладі з тим самим каменем. Вони, зробивши в землі лунку, і поклавши в неї при мавпах апельсин, накрили його непід’ємним для однієї мавпи каменем. Мавпи по черзі штовхали камінь, та не досягнувши успіху, далеко від нього не відходили, розраховуючи вихопити апельсин при нагоді.
Силачі при цьому не могли зосередитись на камені, боячись власного успіху при зайнятих руках. Доводилось розганяти «колег». Ті змушені були змінити тактику з активного вичікування на пасивне висиджування навколо каменя з напіввідведенними від нього очима, щоб не відволікати від роботи працюючого. Та їх наміри не викликали сумніву тільки у мавпи, що трудилась над каменем, а для людини, вони були очевидні.
Як не прикро, це дуже нагадує наші об¢єднання бджолярів, де голови громад нерідко тікають від своїх колективів з неїстивними печатками громадських об¢єднань, де бджолярі прохають: «дай, і я буду членом колективу», де знаходяться розумники, які знають що одного апельсина, навіть при успіху, не вистачить на всіх і ідуть до експериментаторів «представляти галузь» в розрахунку на інший апельсин, який прохають під обіцянку чесно його розділити…
Дуже хочеться відчувати себе людиною і серед людей, уміти зсувати колективно камені, які нам на заваді; цивілізовано розподіляти колективне надбання. Та навіть таке бажання багатьма сприймається як відволікання уваги колективу від апельсину, щоб їм заволодіти самому. І не безпідставно – ми маємо багатий негативний досвід демагогії і життя між мавпоподібних.