Мілов С.М., пасічник, 

Го­лова Со­юзу бджо­лярів Оде­щини. тел. 050-492-14-42

Об’єднан­ня гро­мадян ви­ника­ють тіль­ки там, де є не­посиль­на для ок­ре­мих осіб за­галь­на пот­ре­ба щось зро­бити. Нап­риклад, зсу­нути камінь з до­роги, який за­важає всім. Участь в спільній ро­боті по зсу­ван­ню та­кого ка­меня — то вже гро­мадсь­ка діяльність. Що від неї от­ри­мує ко­жен ? Не  спо­тика­тиме­мося, і все. Та ж са­ма ро­бота зроб­ле­на  тим же ко­лек­ти­вом за плат­ню, втра­чає ха­рак­тер гро­мадсь­кої ро­боти, хо­ча  мо­же бу­ти не менш ко­рис­ною для гро­мади.

 

В разі от­ри­ман­ня платні ко­лек­тив об’єдну­ють не гро­мадські мо­тиви доб­ро­чин­ної участі са­мостій­них осіб в ко­рисній для гро­мади справі, а підлеглість най­манців волі і цілям най­ма­ча. Во­ни за плат­ню мо­жуть і на­кида­ти на до­рогу каміння, навіть як­що во­но їм потім бу­де за­важа­ти. То­му ще в древнь­ому Римі гро­мадя­нин, ви­кону­ючий гро­мадсь­ку ро­боту за плат­ню, от­ри­мував в разі су­ду ва­гомість го­лосу ра­ба. Лю­дина, за­леж­на від платні – то за­леж­на лю­дина.

Ско­рис­тавшись для роз’яс­нення спе­цифіки гро­мадсь­кої ро­боти прик­ла­дом з ка­менем, ми­мо волі зга­дав на­уко­во-по­пуляр­ний фільм 80-х років «Острів мавп» («Обезь­яний ос­тров»). Він роз­повідав про серію дослідів ра­дянсь­ких вче­них, спря­мова­них на по­шук прин­ци­пових відміннос­тей інте­лек­ту лю­дини від інте­лек­ту шим­панзе. Бу­ло наг­лядно про­демонс­тро­вано, що мав­пи во­лодіють асоціатив­ним мис­ленням, здатні пла­нува­ти свої дії, пе­ред­ба­чати їх наслідки, ви­готов­ля­ти зна­ряд­дя праці, ви­корис­то­вува­ти їх і т.п.

Мав­пи прин­ци­пово не здатні бу­ли ро­бити тіль­ки од­не – не мог­ли об’єдну­ватись для спіль­них дій, тоб­то ви­яви­ли нез­датність для гро­мадсь­кої ро­боти. Та­ким чи­ном, це з до­лею гу­мору дає підста­ву вва­жати здатність лю­дини до гро­мадсь­кої діяль­ності тим що відрізняє її від мав­пи.

Вчені про­демонс­тру­вали це на прик­ладі з тим са­мим ка­менем. Во­ни, зро­бив­ши в землі лун­ку, і пок­лавши в неї при мав­пах апель­син, нак­ри­ли й­ого непід’ємним для однієї мав­пи ка­менем. Мав­пи по черзі штов­ха­ли камінь, та не до­сяг­нувши успіху, да­леко від нь­ого не відхо­дили, роз­ра­хову­ючи ви­хопи­ти апель­син при на­годі.

Си­лачі при ць­ому не мог­ли зо­сере­дитись на ка­мені, бо­ячись влас­но­го успіху при зай­ня­тих ру­ках. До­води­лось роз­га­няти «ко­лег». Ті зму­шені бу­ли зміни­ти так­ти­ку з ак­тивно­го вичіку­ван­ня на па­сив­не ви­сид­жу­ван­ня нав­ко­ло ка­меня з напіввідве­ден­ни­ми від нь­ого очи­ма, щоб не відволіка­ти від ро­боти пра­цю­ючо­го. Та їх наміри не вик­ли­кали сумніву тіль­ки у мав­пи, що тру­дилась над ка­менем, а для лю­дини, во­ни бу­ли оче­видні.

Як не прик­ро, це ду­же на­гадує наші об¢єднан­ня бджо­лярів, де го­лови гро­мад нерідко тіка­ють від своїх ко­лек­тивів з неїстив­ни­ми пе­чат­ка­ми гро­мадсь­ких об¢єднань, де бджо­лярі про­ха­ють: «дай, і я бу­ду чле­ном ко­лек­ти­ву», де зна­ходять­ся ро­зум­ни­ки, які зна­ють що од­но­го апель­си­на, навіть при успіху, не вис­та­чить на всіх і ідуть до ек­спе­римен­та­торів «пред­став­ля­ти га­лузь» в роз­ра­хун­ку на інший апель­син, який про­ха­ють під обіцян­ку чес­но й­ого розділи­ти…

Ду­же хо­четь­ся відчу­вати се­бе лю­диною і се­ред лю­дей, уміти зсу­вати ко­лек­тивно ка­мені, які нам на за­ваді; цивілізо­вано роз­поділя­ти ко­лек­тивне над­бання. Та навіть та­ке ба­жан­ня ба­гать­ма сприй­маєть­ся як відволікан­ня ува­ги ко­лек­ти­ву від апель­си­ну, щоб їм за­володіти са­мому. І не безпідстав­но – ми маємо ба­гатий не­гатив­ний досвід де­магогії і жит­тя між мав­по­подібних.