Нема пророків у Вітчизні

Ми час­то бідкаємо­ся про те що на пасіках ма­ло мо­лоді. Неп­рестиж­но ка­жуть… Якось я за­питав ко­лег: «-А скіль­ки ж в Ук­раїні пасічників ма­ють уря­дові на­горо­ди?». І мені наз­ва­ли ли­ше Бод­нарчу­ка Л.І. і Ва­сильківсь­ку Т.Ю. з троь­ма її ро­дича­ми. І все.

Більш ніко­го не зна­ють.. А про на­город­же­них же по­винні зна­ти всі. Про них тре­ба би­ти в усі дзво­ни, бо во­ни ж наші ма­яки – з них же тре­ба бра­ти прик­лад, насліду­вать їх, бо це ж прес­тижно.Ну чо­му не «дзво­нять» зро­зуміло: в прид­ворну об­слу­гу Пре­зиден­та країни всі не по­тов­плять­ся, та й неп­рестиж­но для біль­шості.

Ос­таннім ча­сом мені та­ланить спілку­ватись з людь­ми слав­ни­ми… Ось і не­дав­но в літа­ку до Ас­та­ни біль­ше 4-х го­дин і біль­ше 5 го­дин з Ал­ма­ати до Києва ми спілку­вались з Ва­силем Ан­то­нови­чем Гай­да­ром. Й­ого ви всі знаєте. А от про нь­ого ви знаєте ма­ло, як і я до поль­отів. Ав­то­ритет­но за­яв­ляю – це ле­ген­дарна лю­дина. Пів століття в бджіль­ництві і жод­но­го дня «по­за». Жи­ве бджо­лами і «з бджіл». Ви мо­жете наз­ва­ти іме­на, які при житті б ста­ли брен­дом?

А Гай­дар — бренд. А прос­тий же сіль­ський хло­пець, до то­го ж сирітство в роз­ва­леній вій­ною країні… А на сь­огодні без­засте­реж­но пра­воф­ланго­вий вітчиз­ня­ного бджіль­ниц­тва. Та не ли­ше ук­раїнсь­ко­го. Й­ого зу­сил­ля­ми «кар­па­тян­ки» за­во­юва­ли вже чи­малий шмат пла­нети Зем­ля! Ви б ба­чили і чу­ли, як до нь­ого відно­сились учас­ни­ки семінарів і міжна­род­ної кон­фе­ренції, а та­кож провідни­ки Апімондії і Апіславії в Ка­зах­стані. Од­не з підтвер­джень най­ви­щого ав­то­рите­ту Гай­да­ра В.А.- й­ого вис­туп за прог­ра­мою зра­зу ж після Пре­зиден­та Апімондії!!!.

А що ж в Ук­раїні? Яки­ми на­горо­дами «об­ласка­ний» чіль­ний «стовп» не ли­ше ук­раїнсь­ко­го бджіль­ниц­тва? Так от, ша­новні ко­леги, жод­ної уря­дової на­горо­ди Ва­силь Ан­то­нович не має. І навіть нез­ва­жа­ючи чис­ленні звер­нення пасічної Гро­мади на­горо­дити й­ог о в звяз­ку з 70-річчям не дій­шли ні до чіль­ників ук­раїнсь­ко­го бджіль­ниц­тва (за­те собі «За зас­лу­ги» всіх сту­пенів навіша­ли), ні до адміністрації За­кар­паття, яке жи­ве з й­ого діяль­ності і ба­гато хто знає про край ли­ше то­му, що там «тво­рить» ма­ток Гай­дар. Прес­тижни­ми у нас мо­жуть бу­ти ли­ше політи­ки , зірки шоу-бізне­са, кримінальні ав­то­рите­ти…

Але не все так сум­но. На­горо­да у Ге­роя є. При­чому най­ви­ща в бджіль­ництві Ук­раїни. Пасічни­ки Ук­раїни на зібранні Бджо­лярсь­ко­го Кру­гу в 2010 р. пос­та­нови­ли: «За ва­гомий твор­чий вне­сок в роз­ви­ток бджіль­ниц­тва Ук­раїни на­горо­дити Ва­силя Ан­то­нови­ча Гай­да­ра Зо­лотою відзна­кою «За рен­та­бель­ну пасіку»». 31 груд­ня 2010 ро­ку Ла­уре­ат за­теле­фону­вав мені, по­дяку­вав Гро­маді за ша­ну і роз­чу­лено ска­зав, що це най­ви­ща для нь­ого на­горо­да. Так во­но на сь­огодні і є. Лю­дей не об­ду­риш.

А би­ти в дзво­ни в бджіль­ництві Ук­раїни тре­ба, ой тре­ба! Мож­ли­во і на сплох…