Досліджуємо життя П.І.Прокоповича
Василь СОЛОМКА
За останні 5 років я разом з колегами по редакційній колегії по виданню його праць лише «доторкнулися» до окремих «епізодів» його біографії і я впевнився, що серйозно і цілеспрямовано цим питанням не займалися навіть дисертанти…Як приклад, приведу лише один результат мого дослідження …
…Полным ходом идет строительство железной дороги Москва-Киев. Она должна пройти невдалеке от украинского села Пальчики что на Черниговщине. Но там расположена пасека, а шум поездов, паровозный дым будет мешать пчелам, и… строители железки по просьбе пасечника изменили путь – обошли пчел.
Что это за пасечник такой, что так оберегал свои пчелы и ради них пошел на огромные затраты на переделывание проекта и довольно значительное удлинение строящейся железной дороги?
А был это известный уже на то время пчеловод Петр Иванович Прокопович…»
( Роман Овчич, apiworld.ru)
Не менш впевнено стверджує це і один з дослідників життя П.Прокоповича… Надія Демиденко, кандидат історичних наук, директор бібліотеки Сумського Національного аграрного університету в науковій роботі «Життєвий і творчий шлях П. І. Прокоповича (1775–1850) – патріарха вітчизняної бджільницької науки» приводить цитату: «Прокопович навіть домігся, щоб змінили шлях залізниці Москва-Київ, яка мала пройти через його землі неподалік пасіки. Авторитетний учений пише прохання до уряду: “Прошу відвести залізну дорогу від моїх пасік, так як бджола боїться лишнього шуму, запаху гарі і копоті. Всі витрати по переробці проекту і по подовженні залізної дороги я беру на себе” [16]. Будучи вельми заможною людиною, Прокопович не один раз свідомо йшов на збитки заради розвитку бджільницької справи.»(Задко В. Є що відроджувати / В. Задко // Голос Присеймів’я. – 1995. – № 96 (16 груд.). – С. 3.)
Я неодноразово чув про те, що П.І.Прокопович якимось чином вплинув на прокладання залізниці «не через його пасіку» і ця легенда про земляка нашого мені подобалась… Ще б пак, поміщик з хутора Пальчики міняє проекти і плани Санкт-Петербурга!
Останні роки, займаючись дослідженням праць і життя П.І.Прокоповича виробилась стійка звичка перевіряти ВС І факти – занадто багато неточностей, а то і легенд в написаному про життя Великого Пасічника…
Перше, що насторожує це знання того, що значить змінити затверджений проект, а друге орієнтовна оцінка масштабів змін хоча б в грошовому еквіваленті (т.з. «збитки»). На сьогодні, наприклад, будівництво на рівнині 1 км залізниці оцінюється експертами в 1,5 – 2,0 млн дол. В середині Х1Х ст. ціна складала в середньому 70 тис. руб. Із звітів П. Прокоповича слідує, що результати його господарювання не співставимі з вказаними цінами. Як підтвердження цього пропоную ознайомитись з річним звітом, складеним автором в 1830 р.
«Нинішнього року продано 60 пудів воску, який був зібраний за три роки (1827, 1828, 1829). Цей віск був чисто і бездоганно відлитий у чотирикутні плитки. Його ціна становила ледве по 34 крб., всього на 2040 крб. Ці гроші можна вважати поверненням витрачених на підтримку заводу витрат, які пішли на купівлю бджіл і меду в 1827 році, але ці ж витрати слід вважати заводською готівкою.
Тут я спробую отримання і затрати капіталу, оборот і виграш розтлумачити точніше:
Колишній завод бджіл, який через засуху не зібрав запасів на зиму, без підтримки прикупленим медом міг би загинути. Отже, із 550 вуликів залишився б тільки один віск у середньому не більше 0,4 кг з лишком на кожний вулик, а всього чистого воску вийшло б до 14 пудів (124 кг).
Ціна на віск тоді була 40 крб. за пуд, що давало 560 крб. Ціна 550 вуликів по 1 крб. 50 коп. — 525 крб. Прикуплено за дорогу ціну бджіл і меду на 300 крб. Виготовлено 500 нових вуликів по 2,5 крб. на 1250 крб. Побудовано два нових омшаники і пасіки на 250 крб.
На догляд та інші витрати за три роки без учнів було б 450 крб. Отже, на підтримку старих і купівлю нових бджіл та меду після згубного року витрачено всього 6 335 крб.
Процент на ці гроші повинен бути у виграші і він може залежати від зниження або росту цін. Звичайним є те, що речі, які стають дуже дешевими, скоро набувають подвійної і потрійної ціни.
Нинішній стан заводу за ціною лише самого меду через його малоцінність не перевищує 8424 крб. Наявні вулики й омшаники — 2325 крб. Продано воску на 2080 крб.
Загальна цінність усього заводу з його продуктами на кінець цього року досягала 12 759 крб. Із цієї суми слід відрахувати витрати 6 335 крб. Справжній виграш за три роки на моєму бджолиному заводі виходить до 6 454 крб.
За таким способом розрахунку гроші 2040 крб., які були одержані за віск, є чистим прибутком або нагородою за мої власні труди.»
Пізніше Петро Іванович розширив «завод» до 3000 вуликів (максимально), але ж як це тяжко давалося[ ]: «Для виготовлення 1000 вуликів треба було купити і доставити 1000дощок, що разом усе коштувало б до 2500 крб.
1. Готівки не було, не можна було і найняти столярів.
2. Не вистачило б омшаників, що важливіше вуликів. На цю потребу, враховуючи перевезення лісу, треба було б до 1000 крб.»
З такими статками можливо було пересунути залізницю хіба що на декілька десятків метрів… і забути про пасіку…
Але ж це не знімає питання докінечно… Можливо у П.Прокоповичабули якісь інші чинники впливу, окрім матеріальних…
І ось я знайшов таку інформацію в « Енциклопедическом словаре Брокгауза и Эфрона » / / « Києво — Воронежская жд » :
« 21 травня 1864 Імператор Олександр 11 підписав указ про будівництво залізниці від Москви до Орла …. Будівництво залізниці від Орла до Курська почалося в 1866 р. У тому ж році була дана концесія на споруду приватної залізничної лінії від Курська до Києва і у зв’язку з цим утворено акціонерне товариство…. Будівництво лінії почалося в 1867 р…. В 1868 р було відкрито рух від ст. Курськ до ст. Ворожба і Бровари ». Через 18 років після смерті П.І.Прокоповича… Не знав і не відав Великий Пасічник про цю залізницю…
Таким чином «розвінчана» красива легенда про земляка нашого. А жаль…